ЗАВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВА́ДИТИ, джу, диш, док. Бути на перешкоді кому-, чому-небудь, ставати перешкодою в чому-небудь; перешкоджати. — А йдіть, діточки, гратися в другу хату, бо ви тут заважаєте… (Коцюб., І, 1955, 173); Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (Довж., І, 1958, 391); Зимогор працював хутко і вправно. Вітер йому не заважав (Донч., II, 1956, 36); — Спасибі вам, діду, й тобі, лицарю.., ми вам вірними помічницями будем і в братерській дорозі не завадимо (Стар., Облога.., 1961, 54); Красномовний лісник оволодів увагою аудиторії і знав, що вже ніхто не завадить йому, не переб’є (Дмит., Наречена, 1959, 203); — Здрастуйте, люди добрі, — голосно заговорила Ганна, — не завадила б я вашим справам? (Собко, Справа.., 1959, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 35.