ЗАВЕСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., поет. Почати весніти. Широкий обрій завесніє (Криж., Срібне весілля, 1957, 23); // безос. Вже зовсім завесніло, вже жайворонки виспівували в полі, земля протряхла (Збан., Сеспель, 1961, 372); [Фауст:] Поглянь, в березах завесніло (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 44.