ЗАВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недоп., ЗАВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. зави́с і рідко зави́снув, ла, ло; док.
1. Зачепившись за що-небудь, тримаючись на чому-небудь, повисати, висіти. Обернувшися лицем до даху, вихилив [Панталаха] ноги над роззявленою двоповерховою безоднею і почав помалу, обережно зсуватися з неї, зависаючи цілим тілом у повітрі (Фр., II, 1950, 259); Хоробрий собака.. завис на хвості звірини мертвою хваткою. Ведмідь, відчувши біль, закрутився на місці (Трубл., І, 1955, 175); Олексій Агєєв завис на високій сосні. Як не пробував він регулювати парашутом, натягуючи стропи, та все ж зачепився за гілля (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 397);//Обійнявши (перев. за шию), триматися деякий час. Свирид Яковлевич тихенько.. відсовує двері. Але чутка Настечка почула дзвін клямки, кидається з постелі на поріг і зависає батькові на шиї (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 105); Він же в обійми Енееві впав і на шиї зависнув (Зеров, Вибр., 1966, 242).
2. Триматися в повітрі, в просторі над землею. Купчаться хмари, зависають низько над землею (Довж., Зач. Десна, 1957, 8); Спалахнув м’який постріл.. І в ту ж мить зависла в повітрі освітлювальна німецька ракета (Ле, Мої листи, 1945, 99); Гірський орел нерухомо завис у піднебессі (Жур., Вечір.., 1958, 266); // перен. Загрожувати, бути близьким. Неминуче якесь зло зависло над його головою (Кобр., Вибр., 1954, 37); Зависла [небезпека] цілком реальною загрозою над самісінькою головою [Пашке] (Коз., Гарячі руки, 1960, 82).
3. Бути опущеним, схилятися, звисати. Був [звір] трошки довший від лиса, ..і хвіст, не такий пушистий, як у лиса, стримів угору, а кінець зависав, мов китичка горобини (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 55); Про людське око, він трусонув Степана, ..а Данькові так скрутив карка, що в чоловіка якось одразу по-гусячи зів’яла голова, болісна зависла на плечі (Стельмах, II, 1962, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 48.