ЗАВИ́ХРЕННЯ, я, с.
1. Утворення вихорів (див. ви́хор1 1) у рідині або газі; струмені води, повітря і т. ін., що швидко крутяться внаслідок руху якого-небудь предмета. Дим із топок потрапляв до спеціальних металевих циклонів, де внаслідок завихрення осідають частки золи і сажі (Веч. Київ, 14.XII 1966, 2); При малій швидкості та обтічній формі тіла в потоці не створюються завихрення (Наука.., 6, 1964, 64); Парашут вийшов з завихрення після літака і почав плавко, але швидко падати вниз (Смолич, Мир.., 1958, 425); // Що-небудь, схоже на вихор, подібне до вихору (див. вихор1 1). — Так от, — продовжував Анатолій, — це не просто плями, а гігантські завихрення в газовій оболонці сонця (Руд., Остання шабля, 1959, 47).
2. перен. Те, що характеризується відходом від чого-небудь звичайного або правильного. В Лукії Назарівни бувають іноді такі завихрення настрою, що й сам Федя не вгадає (Гончар, Тронка, 1963, 82); Причиною формалістичних завихрень часто виступає звичайнісінька відірваність від реального народного життя (Літ. Укр., 9.ІV 1963, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 49.