ЗАВОЙО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до завоюва́ти. Після смерті Александра Македонського його держава, що складалася з багатьох завойованих ним країн, нічим не зв’язаних між собою, розпалась (Іст. СРСР, І, 1956, 14); Другий орден і медалі, завойовані в бою, — ми по них читаєм далі біографію твою… (Уп., Вітчизна миру, 1951, 35); //завойо́вано, безос. присудк. сл. Довгождану передишку завойовано, але заспокоюватись не час (Гончар, II, 1959, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 58.