ЗАВОЙО́ВНИЦЬКИЙ, а, е. Спрямований на підкорення силою війська країн, поневолення народів; загарбницький. Він [Т. Шевченко] вважав, що у завойовницькій політиці Польщі щодо України були винні поміщики, ксьондзи та королі (Ком. Укр., 1, 1964, 76); //Який здійснює завоювання (у 1 знач.). Українці і росіяни спільно боролися проти завойовницьких полчищ Наполеона (Рад. Укр., 14.IV 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 58.