Що oзначає слово - "загарбувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАГА́РБУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГА́РБАТИ, аю, аєш, док., перех. Насильно захоплювати що-небудь; завойовувати. Наполеон загарбував чужі землі, вводив свої війська у прусські фортеці і поступово наближався до російських кордонів (Кочура. Зол. грамота. 1960, 63); У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать (Шевч., І, 1951, 239); Жив він у саму ту нещасливу годину, як магнати польські загарбали Україну з людом од Дніпра до Дністра (Стор., І, 1957, 162); // Привласнювати чуже, вдаючись до підступу, насильства і т. ін.; грабувати, відбирати. Сиклета задумалась, їй забажалось загарбать і дідове поле (Н.-Лев., IV, 1956, 222); — Тепер мені ясно, свате, чому ти клопочешся за моїм добром. До своїх рук кортить тобі загарбати моє хазяйство (Шиян, Баланда, 1957, 216); // розм. Силою, нахабно брати собі, забирати кого-, що-небудь з собою. — Хутко, дівчино! — Не йде [Одарка], мов омертвіла. Загарбав він [пан] її та й повів (Вовчок, І, 1955, 42); Балабушиха скочила з-за дверей, загарбала пляшку в руки й замкнула в шафу (Н.-Лев., III, 1956, 243).

Зага́рбувати (зага́рбати) до [свої́х] рук (у [свої́] ру́ки) див. рука́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 71.