ЗАГИ́Н1, у, ч. Скривлення, відхилення, заворот. Сіянець, посаджений з загином кореня, погано приживається (Лісівництво.., 1956, 260); // Місце завороту, повороту вбік. Він [випускний трубопровід] повинен мати.. відносно гладенькі внутрішні стінки і плавні загини (Автомоб., 1957, 100).
ЗАГИ́Н2, у, ч.
1. Кінець життя: загибель, смерть. Горіть і боріться, любіть Батьківщину, огні свого серця єднайте в бою. І вам не узнати ніколи загину, — безсмертний, хто любить Вітчизну свою (Сос., II, 1957, 125); [Шевченко:] Я обіцяв Одарці, що її Івана я врятую від загину (Коч., III, 1956, 158); // Знищення, руйнування чого-небудь. Я вхопив у обійми апарат і тим урятував його від неминучого загину: здоровий кіл, що націлився на нього, мигнув мені лиш перед очима і гупнув по землі (Коцюб., І, 1955, 258).
До заги́ну: а) до кінця життя, до смерті. Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози, Терпи до загину! (Шевч., І, 1951, 39); У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» Хоч слів тих ніхто на щиті не носив, Та, в серці носив до загину (Л. Укр., І, 1951, 354); б) до краю; безмежно, нестерпно. Остогидла мені до загину тюрма (Граб., І, 1959, 381).
2. перен. Остаточний розклад, відмирання, знищення чого-небудь. Та ж недарма з нори глухої Шипів і прискав міщанин, Доби віщуючи старої Давно приречений загин (Рильський, І, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 76.