ЗАГНУ́ЗДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГНУЗДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Укладати, вправляти вудила уздечки в рот коневі або іншій тварині. Іван — мужицький син загнуздав того коня, ..скочив на нього та й помчав у далеку путь (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 43).
2. перен. Підкоряти своїй волі; приборкувати. Сагайдачний потроху заспокоювався. Звик він загнуздувати буйних січовиків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 206); Так будь же розумна людина: Сліпеє чуття загнуздай, — Не дуже вдавайся в кохання, І будеш ти мудрим украй (Крим., Вибр., 1965, 242); Біднота взяла владу в свої руки й хоче загнуздати бая, щоб він не визискував своїх наймитів-пастухів (Донч., І, 1956, 165); Це він — Іван Бойко загнуздав ріку, куди ширшу за Віслу, і спорудив Дніпрогес (Жур., Вечір.., 1958, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 81.