ЗАГОРЬО́ВАНИЙ1, а, е, розм. Виснажений гірким життям, важкою працею; знедолений. Гуляли це не загорьовані трударі, не жителі нужденних халуп.., а безжурні володарі всього рухомого і нерухомого добра на землі (Смолич, Мир.., 1958, 59).
ЗАГОРЬО́ВАНИЙ2, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до загорюва́ти2; // у знач. прикм. Спина зігнута в роботі, Зверху латаний платок… Не смачний, мабуть, голоті Загорьований шматок! (Стар., Поет. тв., 1958, 66); Наталя витерла хустиною очі.. Далі вона суворо нахмурила брови і вже сміливо, ніби мала на те загорьоване право, почала голубити.. на голові [хлопця] кучері ніжно, лагідно (Вас., II, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 87.