ЗАГОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся г ЗАГОРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАГОРІ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, док.
1. тільки 3 ос. Починати горіти, спалахувати вогнем, полум’ям. Ліворуч догоряв будинок, поряд загорявся другий (Кочура, Зол. грамота, 1960, 125); Блимає вогник, загоряється шнур, і вогняна змійка повзе до машинного відділу (Шиян, Баланда, 1957, 110); Незабаром загорілися дрова, й у вікні напроти печі почервонів рухливий рій сніжинок (Стельмах, І, 1962, 178); // безос. Розжеврілось і загорілось. Пішов димок до самих хмар (Котл., І, 1952, 103).
◊ Хай загори́ться хто, що — про байдуже ставлення до кого-, чого-небудь. Днів через два посилають мене до неї ще з подарунком, з запаскою. «Хай, — кажу, — вона загориться!» — та й одмігся (Барв., Опов.., 1902, 201); — А що ж воно буде? — А що ж буде?.. Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… (Коцюб., І, 1955, 336).
2. тільки 3 ос. Починати світити, світитися, випромінюючи або відбиваючи світло. Електричні лампочки загорялися то тут, то там, мов чарівні намистини, повні сонячного блиску (Кучер, Дорога.., 1958, 11); Надворі смеркалося,.. загорялися ясні зорі у темно-зеленому небі (Мирний, III, 1954, 296); Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То там, то там загораються сторожові огні (Л. Укр., II, 1951, 146); Раптом загориться на аеродромі прожектор. Світить у небо (Ю. Янов., II, 1958, 65); // Починати блищати, виділятися блиском. На заході загорялася вечірня заграва (Сенч., Опов., 1959, 51); Загорівся було десь за лісом край неба і швидко згас (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 103); // Починати сяяти від збудження, хвилювання (про очі, погляд). У Костя очі загоряються блиском, але він твердо стоїть на своєму (Багмут, Щасл. день.., 1951, 117); Яким презирством загориться Ваш погляд, гордий повсякчас! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 211).
3. перен. Покриватися рум’янцем, ставати червоним; червоніти (від хвилювання, сорому і т. ін.). [Явдоха:] Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась, як калина… (К.-Карий, III, 1961, 23); Зінька схвильовано задихала, обличчя в неї загорілося враз і очі стали ясні та сині (Головко, II, 1957, 186); Потім в обличчя йому вдарила кров, вуха загорілись, очі заблищали (Збан., Сеспель, 1961, 44).
4. без додатка і чим, перен. Ставати збудженим, неспокійним від якого-небудь почуття, прагнення і т. ін.; хвилюватися. Прокіп загорівся весь: — Дядьку Лукіяне, ви ж лектор, оратор. Ого! Ви б нам лекцію прочитали, для комсомольців… (Чаб., Катюша, 1960, 169); Дівчинка вже загорілась, захоплена Тарасовим запалом, — швидше побачити й змалювати чудове дерево (Ільч., Серце жде, 1939, 77); Нестор загорівся Аркадійовою ідеєю (Вільде, Сестри.., 1958, 40); На Павловім обличчі застиглим лоєм — байдужість. Щоб переконувати інших, треба самому загорітись вірою, розтопити отой лій (Мушк., Серце.., 1962, 111); // Сповнюватися неспокоєм, хвилюванням і т. ін. (про душу, серце). — Яка прекрасна країна! — скрикнула Сахно, проймаючися шанобою до господаря цієї землі і почуваючи, як загоряється її душа землероба і агронома (Смолич, І, 1958, 55); [Демко:] Еге, як бачу, то пора вже Зінька оженити, пора. Коли почав лютувати, то це вже прикмета, що серце в ньому загорілося (Кроп., II, 1958, 194); // безос. Загорілось на душі в Харка, — покинув він ключі од воріт і утік (Морд., І, 1958, 140).
5. перен. Починатися, розгорятися (про бої, події, суперечки і т. ін.). Бій перекинувся в центр міста, загорівся на його протилежних околицях (Кучер, Чорноморці, 1956, 561); Така сварка загорілася, що куди там (Укр.. казки, 1951, 73); // Виникати, з’являтися (про почуття, бажання і т. ін.). Загорялися в серці [Христі] разом якісь любі і важкі почуття (Мирний, III, 1954, 181); Загорілось бажання нетерпляче, неспокійне — не стояти без діла на місці, не марнувати часу,.. в життя перетворити мрію (Вас., II, 1959, 74); Відразу в селянських очах загорілась та шалена злоба, яка виникає лише до конокрадів та паліїв (Стельмах, І, 1962, 200).
◊ Загори́ться (загорі́лося) кому, безос. — виникне (виникло) у кого-небудь нестримне бажання зробити щось. Не дівоча в неї вдача: загорілося їй позад себе не лише батька, а й обох братів зоставити (Шовк., Людина.., 1962, 161); Загорі́лися о́чі на кого, що — з’явилося бажання мати, придбати собі щось, заволодіти ким-, чим-небудь. Запалали князівські усобиці. Загорілися очі на Галич і у чернігівських князів, і у київського князя Рюрика (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 87.