ЗАГО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заго́їти. Вздовж спини у нього [звіра] йшов глибокий, ще не зовсім загоєний шрам (Гжицький, Чорне озеро, 1961,87); * Образно. Розмова з Василем роз’ятрила старе серце, старі рани, вже загоєні старістю та швидким часом (Н.-Лев., І, 1956, 75); // загоєно, безос. присудк. сл. —Живою водою його рани загоєно, — говорить Мурза (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 83.