Загрі́мати и загри́мати, ма́ю, єш, гл.
1) Загремѣть, застучать.
2) — на кого. Закричать на кого. Батько часом на нього загрима. О. 1862. VIII. 19.
2) — кого. Постоянными криками, бранью отупить кого. Ще в сповиточку загримають тебе. МВ. І. 45.
Загріма́ти, ма́ю, єш, сов. в. загремі́ти, млю, миш, гл. Начинать гремѣть, загремѣть. Грім уп’ять загрімає. Констант. у. Ой загреми, громику, над моєю кімнатою. Мет. 259. Заревіло, загреміло, застугоніла земля. Стор. МПр. 143.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 30.