ЗАГУ́ЦАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. Почати гуцати, підкидати на руках, колінах (дитину і т. ін.).
2. неперех. Те саме, що застриба́ти 1. Він повернувся до купини, загуцав на ній, наче готуючись до танцю (Стельмах, І, 1962, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.