ЗАД, у, ч.
1. Задня частина, сторона чого-небудь; протилежне перед. На генералові — камергерський мундир, увесь перед шитий густим золотом, і золотий зад, і презолотий комір (Ю. Янов., І, 1954, 276); До ганку повільно під’їжджав задом старенький півторатонний «газик» з відкритим заднім бортом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 20).
2. Частина тулуба тварини, протилежна голові. Та Медведю не до меду! Крутить задом, а спереду Дуб держить, мов у кліщах… (Фр., XII, 1953, 19); Плачинда вражено сперся спиною на кінський зад (Стельмах, І, 1962, 109); // Частина тіла людини нижче спини. Кидає [мати] прибирати, підходить до Василька, одіймае люльку,.. дає легенько ляща по заду (Вас., III, 1960, 290); Корж з насолодою шмагав підпанка, методично вкриваючи червоними смугами його випещений білий зад (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52).
3. тільки мн., розм. Місце за дворами, позаду будинків, хат. Стрілянина вщухла, і я добирався до молочарні вже не задами, а вулицею (Мур., Бук. повість, 1959, 221).
4. тільки мн., розм. Те, що раніше вивчене; те, що всім відоме. Приймати за чисту монету новоіскрівське повторення задів, коли воно робиться з особливо важним виглядом, можуть тільки дуже наївні або необізнані люди (Ленін, 9, 1949, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 101.