ЗАДАВА́ТИСЯ1, даю́ся, дає́шся, недок., розм. Зазнаватися; ставитися до інших з погордою. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні. Ця обставина, а також безкровна перемога над Індиченком піднесли Рубіна у власних очах. Він почав задаватися (Сенч., Опов., 1959, 4); // чим, а також із спол. щ о. Чванливо хвалитися, хвастатися чим-небудь. Він навіть має залізного хреста, але не задається ним, а навпаки — кепкує з нього, як із ганебного способу обдурювати солдатів (Кол., На фронті.., 1959, 107); — Отож лізь, вражий сину, на цю шовковицю та прокукай мені разів із десять зозулею, щоб не задавався, що все знаєш (Вас., II, 1959, 186).
ЗАДАВА́ТИСЯ2, дає́ться, недок. Пас. до задава́ти 1, 2. Задавались мені ще і ще чудніші теми, та вже нема що про них і споминати (Л. Укр., V, 1956, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 102.