ЗАДВІ́РКО́ВИЙ, а, е. Який виходить на задвірок (у 1 знач.). Балашова хата була мала й стара, вона розісунулась, випнула задвіркову стіну і ніби присіла на одпочинок, неначе стара баба (Н.-Лев., II, 1956, 318); Щоб не зустрітись з чоловіком, пішла [Катерина] в інші, задвіркові двері, котрі вели до саду (Мушк., Серце.., 1962, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.