ЗАДЕРЕВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до задереві́ти. Оля дивилась на сестру з розкритими устами, задеревіла з великого здивування, а може зо страху (Вільде, Винен.., 1959, 25); // у знач. прикм. Пан Зефірин від брами бачив сю скажену гонитву, але серце його було задеревіле (Фр., II, 1950, 385); Івоніка глядів на оповідача витріщеним, задеревілим поглядом (Коб., II, 1956, 206); Задеревілі ноги.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.