ЗАДИРА́ТИСЯ1, а́ється, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, дере́ться, док.
1. Підноситися, підніматися вгору. У його постаті було щось особливе, голова гордо задиралася вгору (Гр., II, 1963, 71); Пароплав якось по-чудному занурився носом у воду, а кормою задерся вгору (Трубл., Лахтак, 1953, 29); Христя глянула на Оришку: низенька.., рот увалився, підборіддя угору задралося, ніс униз похнюпився (Мирний, III, 1954, 300).
2. тільки недок. Пас. до задира́ти1.
ЗАДИРА́ТИСЯ2, а́ється, недок. Пас. до задира́ти2.
ЗАДИРА́ТИСЯ3, а́юся, а́єшся, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся, док., розм.
1. з ким. Сваритися, битися з ким-небудь. — Я йому покажу, як зо мною задиратися! — гордо скрикнув барон (Фр., III, 1950, 178); Пастух Сава заводився з людьми, наче півень, з кожним задирався (Горд., Дівчина.., 1954, 11); Сотникові хотілося з кимсь задертися і потім топтати його білокопитими ногами свого баского коня (Ле, Наливайко, 1957, 51); Коли б Причепа був справжній цехмістер,.. він не проминув би задратися з Кузьменком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 194).
2. без додатка. Поводити себе зухвало, чванькувато по відношенню до кого-небудь. Ставився Данило до нього [Болеслава], як до свого сина, тільки злостився — задирається Болеслав, так і рветься, щоб війною піти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 568).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 109.