ЗАДИ́ХАНИЙ, а, е.
1. Який зади́хався від швидкого бігу, втоми, хвилювання і т. ін. Вбігає мій Василько задиханий, блідий, і за ним два чоловіки в хату (Вовчок, 1, 1955, 276); За тином, схований у тінь, Іржав тривожно й лячно кінь, — До нього лугом навпростець Підбіг задиханий гонець (Бажан, Роки, 1957, 233).
2. Уривчастий від бігу, втоми, хвилювання і т. ін. (про голос, розмову). — А жилава скотина! А кріпка гадина! — почувся чийсь тихий, задиханий голос (Вас., Незібр. тв., 1941, 182); Мені почувся чийсь задиханий півшепіт (Жур., Вечір.., 1958, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 110.