ЗАДРИ́ПАНИЙ, а, е, фам.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до задри́пати. Хата по три дні стояла не метена, ..а на господиню гидко й глянути: сорочка чорна, спідниця задрипана. (Коцюб., І, 1956, 26).
2. у знач. прикм. Який задрипався, забруднив чим-небудь одяг, взуття і т. ін. Дивлюсь: неначе ті ягнята, Ідуть задрипані дівчата (Шевч., II, 1953, 358); Повна, задрипана й розхристана жінка підкидала безустанку в піч віхті соломи (Ірчан, II, 1958, 20).
3. у знач. прикм., перен. Нічого не вартий; нікчемний. — Я не якийсь там задрипаний парубок-шелихвіст, —гордо сказав Клим (Н.-Лев., III, 1956, 332); // Який майже нічого не мав з майна; злиденний. Панок це був задрипаний — в боргах, як у реп’яхах, але пихатий (А.-Дав., Слово.., 1964, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 115.