ЗАДРІМА́ТИ, а́ю, а́єш. Док. до дрімати 1, 2. [Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Крон., II, 1958, 226); — Ну, як? — питає Гнат суворо. — Все тихо. — Спав? — Задрімав трохи (Тют., Вир, 1964, 302); Ідемо день і ніч, ніч і день. І, йдучи, задрімав я від втоми (Підс., Героїка, 1951, 98); * Образно. Заснули верби на облозі, І вітер задрімав (Гл., Вибр., 1951, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 115.