ЗАДУ́БЛИЙ, а, е, рідко,
1. Дієпр. акт. мин. ч. до заду́бнути і заду́бти. Після важкої, нелюдської роботи в лісі Микола повертається додому знесилений, задублий від холоду (3 глибин душі, 1959, 44).
2. у знач. прикм. Який задубів, утративши гнучкість, рухливість. Приємна теплінь розливалася по задублому тілу… (Граб., III, 1960, 93); Тамара.. хукає на задублі пальці (Хижняк, Тамара, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 116.