ЗАЖИ́ВОК, вку, ч., діал.
1. Зародок. Пропало просо: морози заживок побили (Сл. Гр.); * Образно. Добрий заживок у серце Марії поклала радянська школа (Рад. Укр., 15.III 1962, 3).
2. Живлення. Як гноювата земля, то корень [корінь] кращий заживок має (Сл. Гр.); // їжа, страва. Було, що в себе лише й мали заживку — горня картоплі (Чорн., Пісні.., 1958, 25).
3. Заробіток. Я не чужу телицю взяв, а свою: вона мій заживок (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 123.