ЗАКА́ЛЯНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закаля́ти. Вийшовши а стайні, старий тернув віхтем по постолах, закаляних у гній (Добр., Тече річка.., 1961, 253); * Образно. [Реджі:] Невже ти думаєш, що я буду носити ім’я, що його прилюдно опльовано? Ім’я, що закаляне кров’ю і брудом, ім’я убивці і шпигуна (Коч., II, 1956, 145).
2. у знач. прикм. Брудний, у грязюці, калі і т. ін. Кирило Іванович помалу виліз з ями, блідий аж труситься, закаляний увесь, бо так і розплатався у ямі (Мирний, I, 1954, 161); — Оце найменшеньке [дитина], звиніть, на втори слабеньке, закаляне весь час лазить (Збан., Малин. дзвін, 1958, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 137.