ЗАКАМ’ЯНІ́ЛИЙ, рідше ЗАКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який закам’янів, закаменів, став твердий, як камінь. Кулі відламували цілі скиби закам’янілого вапняку (Смолич, І, 1958, 103).
2. перен. Який став нерухомий, ніби завмер, заціпенів. — Ну, а тепер в дорогу. А ви ж чому стоїте! — озвався до закам’янілого Кажана Василь (Цюпа, Три явори, 1958, 56); * Образно. — Ми входили в гори, поміж дикі уламки скель, в закаменілу трагедію велетнів (Коцюб., II, 1955, 294).
Немо́в (ні́би і т. ін.) закам’яні́лий (закамені́лий) — нерухомий, без найменшого руху. Валя, немов закам’янілий, стояв біля веранди (Собко, Скеля.., 1961, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 138.