ЗАКАНДЗЮ́БЛЮВАТИСЯ, ю́ється, недок., ЗАКАНДЗЮ́БИТИСЯ, иться, док., розм.
1. Загинатися гачком, закарлючуватися. Так йому буде літ під сорок; ніс закандзюбився, довгенькі вуси, а очі карі (Стор., I, 1957, 181); Брун бігав по світлиці, сіпалося і заплющі валося пошкоджене в бою ліве око.. Довгий ніс закандзн бився (Хижняк, Д. Галицький, 1958. 441).
2. перен., на кого. Виявляти ознаки переходу у вищу соціальну групу. Пособляв [Оврам].. охочим до легкого золота шляхтичам, а чи багатшим козакам, які потрі ху закандзюблювались на шляхту (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 258); [Шклянка:] Коли на панів закандзюбились, то слід і панських звичаїв уживати (Кроп., III, 1959, 120).
3. безос., перен., на що. Виявляти перші ознаки початку чого-небудь. — От намлівся голодом, — невгавав Мамай. — Уже ж на вечір закандзюбилось! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 410).
◊ На ді́ло закандзю́билось, безос. — з’явилась можливість здійснення чого-небудь. Воно таки на діло закандзюбилось (Номис, 1864, № 10010).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 138.