ЗАКЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм.
1. неперех., з кого-чого і над ким-чим. Почати кепкувати, глузувати з кого-, чого-небудь. Уся дружина засміялася, коли кесар зволив закепкувати собі зі Скліра (Оп., Іду.., 1958, 108).
2. перех., розм. Висміяти кого-, що-небудь. З біса-бо йому [малярові] досадно стало, ..чорт його зна, відкіля узявся швець та й закепкував його роботу нінащо (Кв.-Осн., II, 1956, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 141.