Що oзначає слово - "закидати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАКИ́ДАТИ див. закида́ти1.

ЗАКИДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., пврех.

1. Кидаючи, засипати, покривати, заповнювати, завалювати і т. ін. чим-небудь. У ті просвіти носили [баби] сніг, закидали їх (Мирний, III, 1954, 10); Червонофлотці.. витяглися проти цистерн у два ряди, закидають їх піском, намагаються збити полум’я (Ткач, Крута хвиля, 1956, 65); Старі панни закидали небожів кабінет валізами та скриньками (Н.-Лев., II, 1956, 72); — Ой, не кричи, чуєш, бо нас тут гурт бабів, а ти один.. — вмить закидаємо тебе бурячинням (Коцюб., І, 1955, 59); // безос. Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів у три було (Кв.-Осн., II, 1956, 144).

2. перен. Давати багато запитань. Бабуня, занепокоєна, закидала її питаннями, на котрі внучка лише щораз густішими сльозами заливалася (Кобр., Вибр., 1954, 15); // Навантажувати роботою, безліччю справ і т. ін. — Чом ви сюди не приходите гуляти? — Бо не маю часу. Тепер нас закидали роботою (Н.-Лев., І, 1956, 198).

ЗАКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка.

1. Кидати що-небудь кудись, у певне місце (звичайно з розмахом і силою). Я над берегом і сміло Сак мій, зігнутий в дугу, Закидаю з човна в воду (Щог., Поезії, 1958, 143); — Це, мабуть, ..Параска закинула моє відро в кропиву (Н.-Лев., II, 1956, 13); У старої тітки Оксани украв чобіт та закинув у ставок — нехай стара сидить у неділю дома та не шкандибає дозирать, де я Мотрю перестріну… (Вовчок, VI, 1956, 276); // Викидати як непотрібне. Коли смеркло, вона [покоївка] разом з Лукією непомітно винесла останки блакитної чаші в сад і там закинула їх у зарослий колючим терном рів (Донч., III, 1956, 62); // Підкидаючи, підхоплюючи різким рухом, поміщати на щось. — Ходімо, ходімо, — охоче обізвався славнозвісний кошовий, закидаючи на вухо крутого вуса (Вишня, І, 1956, 328); Книшенків Іван чобота в грязюці загубив, а ми знайшли та на млин закинули (Головко, II, 1957, 87); Чоловік випростався, закинув на плечі мішок (Мушк., Серце.., 1962, 5); // перен. Силоміць поміщати куди-небудь (у в’язницю і т. ін.). — Ви скажіть сьому зухвальцю, ..Коли він складання віршів Бунтівничих не покине, То в тюрму його закину (Л. Укр., І, 1951, 384); Чоловік помовчав. Далі відповів: — Утекли вночі. Учора нас половили та й привели в оцю слободу, у панську конюшню закинули (Головко, І, 1957, 113); // перен. Засилати, завозити у певне місце. — Є такі дані, що диверсантів нам закидають (Гончар, Людина.., 1960, 17); // перен. Примушувати опинятися у непередбаченому місці. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Коцюб., III, 1956, 126). Потім, після смерті батька, життя закрутило його, закинуло аж у столицю (Чаб., Балкан. весна, 1960, 251); // безос. Старший міліціонер Грушка, бойовий хлопець, якого закинуло сюди з Уманщини, чекав Джаліла Урунова (Перв., Невигадане життя, 1958, 63).

◊ Закида́ти (заки́нути) ву́дку (в́удочку) див. ву́дка;

Закида́ти гадю́чку див. гадю́чка; Заки́нути гачо́к див. гачо́к; Закида́ти (заки́нути) о́ком див. о́ко.

2. Піднімати різким рухом (звичайно про частини тіла). Вовтузиться [дитина], розкривається, тоненкі рученята за голову закидає (Вас., І, 1959, 197); Малі Андрійко біг останнім, якось боком закидаючи ноги, (Собко, Звич. життя, 1957, 18); Черняк розкрив руки і закинув голову вгору, немов побачивши у височині ж равлиний ключ (Довж., І, 1958, 187).

3. Припиняти займатися чим-небудь, робити щось —Віднині закидаю увесь свій промисл [виготовлення ложок] (Фр., II, 1950, 135); Гірко мені стало. Думав у закинути і поля не сіяти, дак малії діти… (Барв. Опов.., 1902, 337); // Припиняти користуватися чим— небудь. Якось йому крамарі.. кажуть: — Брати Данило! всім би ти чоловік, та коли б ти оту свитину закинув та ходив по-нашому — у каптані (Вовчок, 1955, 96).

◊ Заки́нути га́дку див. га́дка;

4. Натякати на щось, говорити про кого-, що-небудь непрямо. [Троян:] Та на острови [Курильські] треба посилати не чорт зна кого. Не пусту породу, не шлак, а людей.. [Костя Квач:] Ви це куди закидаєте товаришу Троян? (Мокр., П’єси, 1959, 209); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66).

◊ Закида́ти на до́гад (наздога́д) бурякі́в — натякати на щось. — Стій, я його зачеплю розмовою. А ти піддержуй. Може, що випитаємо. Я буду закидати на догад буряків, а ти помічай… (Мирний, V, 1955, 102).

5. Уживати часом дивні чи незвичні для інших слова або словосполучення. Не раз уже в розмовах з нею він закидав такі слова, що вона не то дивувалася, не то жахалася його (Фр., IV, 1950, 343); [Пріся:] Тепер і я у їх найкраща дочка. [Кость:] З якого часу? [Пріся:] Саме з того часу, як почала зароблять гроші та їм посилать. Інколи батько закидає на «ви» (Вас., ІII, 1960, 161).

6. Вказувати на недоліки, висловлювати зауваження з приводу чого-небудь, звинувачувати, докоряти. Голова вперто своє веде: — Мені тут закидали, мо я розігнав кадри! (Горд., І, 1959, 593); В передвоєний рік дехто з товаришів по інституту закидав йому надмірну мрійність (Рибак, Час.., 1960, 13).

◊ Закида́ти (заки́нути) брехню́ кому — те са що Завдава́ти (завда́ти) брехню́ (див. брехня́). — Як то вам, молодим людям, легко закидати старому брехню (Фр., VI, 1951, 256).

7. розм. Поміщати у певне приміщення для відгодовування (свійських птахів, тварин). Витягли [наймички] з сажка гусаків з пару, що Ївга було закинула; прийшло і їм лихо! (Кв.-Осн., II, 1956, 264); Не встигли ви того підсвинка в саж закинути, ..а ваш уже «підсвинок» у сажі не вміщається (Вишня, І, 1956, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 142.