ЗА́КИМ, спол., діал. Поки. Не довго я стояла, забарилася, Заким вода очистилася… (Чуб., V, 1874, 138); — Заким сонце зійде — го-го! де ми будемо, — радісно шептав Остап (Коцюб., І, 1955, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 143.