ЗАКЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех. Завдати багато клопоту, роботи кому-небудь. Бо свекруха й лепетуха, сварливая голова, Вона ж мене заклопоче — я ж дівчина молода (Чуб., V, 1874, 535); Чіпці тепер не до того. Його заклопотали хатні клопоти (Мирний, І, 1949, 333).
Заклопота́ти го́лову кому, чию — стурбувати, позбавити спокою кого-небудь. Хто заклопотав його молоду голову? Хто уразив його гаряче серце?.. Нема кінця-краю таємним догадкам і ще таємнішим надіям! (Мирний, III, 1954, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 150.