ЗАКРУ́ГЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАКРУГЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАКРУГЛИ́ТИ, углю́, у́гли́ш, док., перех.
1. Надавати чому-небудь круглої чи овальної форми. Кагул закругляв береги, і вже виростали з води сірі схили потойбічних згірків (Смолич, І, 1958, 44); Бригадир здивовано струснув своєю червоногарячою бородою, закруглив очі, вп’явся ними в Галину (Крот., Сини.., 1948, 51).
2. перен. Закінчувати (перев. говорити, писати). А Пугач в одне: сіяти!..Йому, бачте, зведення закругляти треба (Жур., Опов., 1956, 86); Свою промову Корній Іванович закруглив несподіваною просьбою: довірити йому тваринницькі ферми артілі… (Вол., Місячне срібло, 1961, 218); // Робити що-небудь довершеним, викінченим. Белетристи чикрижили свої твори, а закруглюючи, ще дописували цілі розділи (Кач., II, 1958, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 169.