ЗАКРІПА́ЧЕНИЙ, а, е, іст. Дієпр. пас. мин. ч. до закріпа́чити. Перед 60-ми роками XVIII ст. пригноблене й розорене селянство Лівобережжя і Слобожанщини фактично було вже закріпачене поміщиками (Іст. УРСР, І, 1953, 344); // у знач. прикм. Його тільки неодступно гнітила думка, що закріпачені маси селян темні, неорганізовані (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 167.