ЗАКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закури́ти1 1, 2. Грицько й чоботи закурені пилом дістав, що вже півроку висіли в коморі (Барв., Опов.., 1902, 164); Ось він, знайомий маленький, присадкуватий, закурений паровозним димом вокзал (Хижняк, Тамара, 1959, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 174.