ЗАЛЕ́ГКО, розм. Присл. до залегки́й; // у знач. присудк. сл., кому. Досить легко. Одному залегко правитись віршем, а другому — хоч дави його — а віршу з його не видавиш (Мирний, V, 1955, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 181.