ЗАЛЕМЕНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Почати лементувати, кричати від страху, болю, захоплення і т. ін. Не бачила [Марія], як наші «катюші» з-за гори полоснули вогнем на долину, де закрутилась, залементувала фашистська піхота (Кучер, Чорноморці, 1956, 373); Дико залементувавши, Максим хотів був кинутися навтьоки, та злість вже заїла його, і він ще разів кілька штурхнув через пліт своєю ковінькою (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 229); Діти, зачувши таку новину, зойкнули гуртом, одним подихом, а потім залементували загомоніли, підскакуючи на партах (Цюпа, Грози.. 1961, 117); // Голосно заплакати; заридати. — Вона ж у мене одна… одна, — насилу за плачем одказала жінкі і ще дужче залементувала (Мирний, IV, 1955, 172)
2. Почати вигукувати що-небудь з радістю, жалем плачем і т. ін. Аж ось коло того вікна, що з кімнати, радісно зарепетував, залементував хтось на увесь двір, —Хлопці — сюди! (Вас., І, 1959, 287); — Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, — залементувала стара серед подвір’я і підняла висушені рукі до неба (Стельмах, Хліб.., 1959, 218); — Ой, куме, — залементувала Смаранда, хапаючись руками за щоки, ніби у неї боліли зуби. — Не кажи так… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 364).
3. Загавкати пронизливо, завалувати (про собак). По заду залементували у дворах собаки (Панч, Мир, 1937, 57)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 182.