Що oзначає слово - "заливати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛИ́ТИ і рідше ЗАЛЛЯ́ТИ, заллю́, заллє́ш і рідко залля́ю, залля́єш, док.

1. перех. Розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь (про воду); затопляти. — Вода вже заливає Мартинків огород; от-от дійде до грядок картоплі! — крикнув один чоловік (Н.-Лев., IV, 1956, 101); Вода заливала його по коліна, потім по пояс, далі стала підходити під пахви, а він усе бив і бив з кулемета (Кучер, Чорноморці, 1956, 68); Сходи в пристані море зовсім залило (Л. Укр., IV, 1954, 261); — Греблю прорвало й балку залило водою (Гр., І, 1963, 425); Дощ не вщухає. Чи не заллє кузні? (Руд., Остання шабля, 1959, 21); * Образно. А торжество, справді, як повінь, залляло все місто (Ткач, Плем’я.., 1961, 14); // безос. [Терлецький:] У Чорноліса Порвало поршень. Став мотор. Вода фонтаном б’є. Все залило (Дмит., Драм. тв., 1958, 331); // перен. Наповнювати собою вщерть що-небудь (про світло, туман, звуки, запахи і т. ін.). Галявину, на якій сидів Минула, заливало місячне сяйво (Скл., Святослав, 1959, 100); Білі тумани заливали долину (Гжицький, Опришки, 1962, 104); Здригнувся старий Турецький ліс, прорізали постріли його тишу, розбудили, залили клекотом найтемніші нетрі його (Ірчан, II, 1958, 80); // перен. Покривати, заповнювати собою який-небудь простір (про людей, тварин і т. ін.). Народ натовпом заливає вулиці, майдани (Н.-Лев., III, 1956, 308); Раптом овеча отара залляла вулицю і сколихнула повітря нескладним беканням (Коцюб., II, 1955, 16); Тому, що невистачало стільців, молодь залила собою столи та вікна, але й це не врятувало становища (Кир., Вибр., 1960, 68); // перен. Охоплювати, заглушуючи все інше (про почуття). Якесь гірке розчарування.. почало заливати її душу (Фр., VII, 1951, 67); Серце йому заливає хвиля несподіваного, величезного щастя (Собко, Вогонь.., 1947, 206); Він усе зрозумів, і розпука залляла його серце (Коцюб., І, 1955, 135).

◊ Кров (рум’я́нець, со́ром і т. ін.) залива́є (залила́, зали́в і т. д.) обли́ччя (лице́ і т. ін.) — хто-небудь червоніє від збудження, захоплення, сорому і т. ін. Рум’янець розповзається до скронь і підборіддя, заливає повне обличчя (Стельмах, Хліб.., 1959, 321); Навіть при місяці помітно було, як кров залила Марині лице (Головко, Літа.., 1956, 147); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (Коцюб., І, 1955, 271); Піт залива́є (зали́в і т. д.) о́чі (лице́ і т. ін.) — про надмірне потіння від великого напруження, спеки і т. Ін. Сонце стоїть десь над головою. Піт заливає очі, і солоно стає на сухих губах (Гончар, III, 1959, 57); Піт зовсім залив його лице, річкою стікав по бороді, капав з носа. А дід одно бігає, носе [носить] вулики, підкурює їх, вощить та збирає рої (Мирний, 1, 1954, 192);

Сльо́зи залива́ють (залили́ і т. д.) о́чі (лице́ і т. ін.) — про великий плач, ридання. Сльози очі заливають, Що й на світ не гляну… (Чуб., V, 1874, 277); Кузьмін і сам незчувся, як його залили сльози, як у пориві глибокого й ніжного почуття рвучко схилився над комісаром, поцілував його холодіюче чоло (Збан., Сеспель, 1961, 143).

2. перех. Обливати або забруднювати чим-небудь рідким. Ах! я чаєм листа залила (Л. Укр., V, 1956, 200); // Ллючись, потрапляючи на щось, залишати сліди. З носа пішла кров і залила лице (Вас., І, 1959, 154); На третьому випаді розсік він Горленкові плече. Струмочок крові залляв його одяг, шабля випала з рук… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35).

3. перех. Гасити пожежу, вогонь водою або якою-небудь іншою рідиною. Як ось із неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив (Котл., І, 1952, 106); — Було б же тобі принести цебро води та залити вогонь, а він порозкидав по всьому степу (Тют., Вир, 1964, 290); * Образно. І чим мені залити той вогонь, щоб не палив того серденька — слізьми? (Л. Укр., І, 1951, 229); // безос. І згодом пояснив [кондуктор:] — Потекли труби, заливає топку (Головко, II, 1957, 457); // перен. П’ючи горілку і т. ін., заглушувати, тамувати в собі які-небудь почуття, забувати на деякий час про біду, горе і т. ін. І почав був Андрій-столяр до горілки припадати — заливав нею свої образи (Крот., Сини.., 1948, 18); Останню чарку підніс [дід] Івановій жінці: — Випий, Мотре, для порядку. — Залий мужицьку біду, — обізвався Якубенко (Стельмах, Хліб.., 1959, 34).

◊ Залива́ти (зали́ти) кро́в’ю що — чинити масові вбивства, проливаючи багато крові. Загомоніли на цитаделі гармати, щоб залити кров’ю повсталий Львів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 167); Залива́ти (зали́ти) сльоза́ми (слізьми́) що — плачучи, тамувати якісь переживання. Її серце розривалося, від болю, і вона одно знала — усю ніч заливала його гіркими сльозами (Мирний, IV, 1955, 52);

Залива́ти (зали́ти, залля́ти) хробака́ (черв’яка́) [в се́рці] — тамувати горе, нудьгу пияцтвом. — Взяв я фляшку, і мене скортіло Випити її хоч половину, Аби в серці хробака залляти (Фр., XIII, 1954, 339); Я не залив черв’яка, що точив мене безупинно, тра було якось інше рятуватись… (Коцюб., І, 1955, 260).

4. перех. Покривати що-небудь рідкою масою, здатною загусати, тверднути. На деяких вулицях міста топили у великих казанах смолу і заливали нею вибоїни в тротуарах (Томч., Готель.., 1960, 286); — Буде час, — каже Воронцов, — ми наші грейдери теж заллємо таким асфальтом (Гончар, III, 1959, 207); Потім він поклав записку в порожню пляшку, міцно закоркував її, залив стеарином (Кучер, Чорноморці, 1956, 210); // розм. Паяти дірявий посуд. — Майстровий я. Ладнаю відра, заливаю каструлі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 196); // розм. Приклеювати латку на гумових виробах. На розі вулиці моєї, у голубому рундуку, Працює швець: то черевики Комусь латає нашвидку, То залива комусь калоші (Нех., Ми живемо.., 1960, 118).

5. перех. Наповнювати що-небудь, наливаючи якусь рідину, рідку масу. Служителі навшпиньках носили відрами воду й заливали чан (Ільч., Серце жде, 1939, 145); Я допомагав помічникові машиніста чистити паровоз, ..відгвинчував ослаблі гайки, заливав мастилом маслянки (Сміл., Сашко, 1957, 58); // Наливаючи води або якоїсь рідини в посуд, покривати нею що-небудь (при готуванні страви, напоїв і т. ін.). Для видалення солі промиту рибу вимочують, заливаючи її 2 л холодної води на 1 кг риби (Укр. страви, 1957, 55); Олеся засипала й залила чай, сіла коло стола й задумалась… (Н.-Лев., III, 1956, 136); — Орисю, ходи сюди. — Зараз. Тілечко [тільки] пшоно водою заллю (Тют., Вир, 1964, 456); // Обливаючи чим-небудь, приправляти страву. — Ач, яке стегно: прямо — очима їж, — промовив [Пищимуха], положив його на тарілку і почав.. смачним перепеченим жиром з-під качки заливати (Мирний, IV, 1955. 364); // перен. Примушувати кого-небудь їсти або пити щось у великій кількості. Ти не бійся, що я перетомлюся. Я з норми не виходжу, та й лікар потачки не дає, он знов риб’ячим жиром заливає (Л. Укр., V, 1956, 425); Як хвору дитину, заливали [пораненого] бульйоном, молоком, розтопленим маслом з медом (Коз., Гарячі руки, 1960, 127).

◊ Залива́ти (зали́ти) го́лову (о́чі, па́мороки, пе́льку і т. ін.); Залива́ти (зали́ти) за га́лстук (ко́мір і т. ін.) — пити надміру алкогольні напої; пиячити. Пивна Севастяна Жигая ніколи не буває порожньою.., тут заливають часом свою очманілу голову ревниві парубки (Шиян, Баланда, 1957, 83); — Чому ж ти навчиш? Ти б ще дужче залив очі, то більше б побачив, — не витерпіла Пріська, натякаючи на те, що Грицько прийшов випивши (Мирний, III, 1954, 16); Всі були сердиті на нього: розвалив роботу, заливав за комір (Жур., Вел. розмова, 1955, 38); Залива́ти (зали́ти, залля́ти) за шку́ру са́ла кому — завдавати великого горя, страждань, неприємностей; дуже допікати кому-небудь. Добро, мавши діток У розкоші, — хвалиш бога… А вдові убогій, Мабуть, не до його, Бо залили за шкуру сала, Трохи не пропала (Шевч., II, 1953, 49); — Ще вона мало натерпілася від тих панів, ще вони мало залляли їй сала за шкуру за часів панщизняних?! (Коцюб., І, 1955, 102);

Зали́ти в кайда́ни, заст. — закувати в кайдани. Ой залили сотника Харька Шамраївці у кайдани (Сл. Гр.).

6. неперех., фам. Говорити неправду, вигадувати що-небудь. — Це ось він заливає, — недбало кинув Іван Петрович на шофера. — Каже, нібито я сам себе розбудив, власними своїми руладами… (Гончар, Маша.., 1959, 17); Петро слухав і думав, як би здихатися Гарика. Іванка теж спочатку терпіла, а потім зиркнула на Петра, підморгнула йому, мовляв, чуєш, як заливає… (Чаб., Тече вода.., 1961, 107).

◊ Залива́ти гуса́ра — вправно й дотепно розповідати, перемішуючи реальне з вигаданим. В’язні пересміюються, Іван підморгує мені — мастак, мовляв, цей староста, вміє гусара заливати (Збан., Єдина, 1959, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 183.