ЗАЛИ́ШНІЙ, я, є, розм.
1. Який перевищує необхідну кількість кого-, чого-небудь; зайвий. Погнали [брати] у слободу на красний торг яку залишню скотинку продати (Кв.-Осн., II, 1956, 227); — Іду та й думаю: оце двісті карбованців є. Що мені на них купити? У мене ні сорочки залишньої немає, ні платна, ні юпчини, ні кожушанки про зиму (Мирний, III, 1954, 168).
2. Доданий, накинутий понад те, що наявне. — Коней, голубчику. — А подорожня, чи пак одкритий лист, є ? Подав йому одкритий лист, він подививсь, зараз і прогони вищитав [вирахував] — такий спритний! — і ще накинув кілька верстов залишніх (Стор. І, 1957, 78).
3. Непотрібний через свою неважливість; незначний. Залишні дріб’язки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 188.