ЗАЛОЖНИК, а, ч. Особа, насильно затримувана однією з воюючих сторін, щоб мати змогу вимагати що-небудь від держави, організації, групи і т. ін., до яких належить ця особа; заручник. У містечку ходили патрулі, сиділи в льоху заложники (Вас., Незібр. тв., 1941, 64); Озброєні до зубів бандити йшли на штурм барикад, женучи поперед себе заложників (Гончар, III, 1959, 445); — Передайте лісовикам, бандитам своїм, щоб були завтра всі дома. А ні — заложників братимемо (Головко, Літа.., 1956, 10); Маючи заложника, легше розмовляти з куркулем (Багмут, Щасл. день.., 1959, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 193.