ЗАЛІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛІЧИ́ТИ, ічу́, і́чиш, док., перех.
1. Зараховувати, включати до складу кого-небудь (робітників, службовців, учнів і т. ін.).
2. Додавати (при підрахунку). Щоб не збитися, лічивши танки, обрали самотню товсту сосну біля шляху. Кожен танк залічували лише після того, як він минав ту сосну (Ле, Мої листи, 1945, 77); // Приєднувати, відносити до чого-небудь. — Коли б я не ходив у походи.. — ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють проміж зимівниками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 87).
3. Визнавати за когось, вважати ким-небудь. Я його високо ціню і тепер, і залічую його до найзначніших поетів (Л. Укр., IV, 1954, 134).
4. Записувати, відносити на рахунок чого-небудь або чий-небудь. Якось приємно тепер, коли вже лихо давно минуло, залічити тих вісім місяців на карб патріотичного страждання (Коцюб., І, 1955, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 192.