ЗАМАШНИ́Й, а́, е́, розм.
1. Яким добре замахуватися; зручний для виконання якої-небудь дії. Він зирнув очима по кімнаті, чи нема часом чого важкого та замашного й цупкого напохваті та на видноті (Н.-Лев., III, 1956, 397); На кладках в підтиканих спідницях виляскувало жіноцтво замашними праниками (Стельмах, І, 1962, 224); У недільні дні брав замашний дубовий ціпок, щоб легше було дряпатися на скелі, ..і вирушав до моря (Логв., Давні рани, 1961, 73); // Важкий, великий. Дід Маврикій.. дав спійманому борсукові дуже прихильну оцінку: — Звірюга достойна. У-у, сала на ньому — куди там! Замашна звірюга! (Донч., IV, 1957, 54).
2. Зроблений з великим розмахом; сильний. Корж методично відважував йому замашні стусани (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52); Важке зерно, мов дріб, бризкає з колоса під замашним ударом ціпа (Ю. Янов., Мир, 1956, 100); // перен. Влучний. Робота великого металургійного заводу окреслюється одним коротким, як постріл, замашним словом: «цикл» (Загреб., Спека, 1961, 110).
3. перен. Жвавий, меткий. Обидва [хлопці] — замашні, спритні; свого, бач, жита аж півтори копи за день збили! (Кос., Новели, 1962, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 203.