ЗАМЕ́Т, у, ч. Наметена вітром кучугура снігу. Проти.. сонця замети снігу біліють здалеки, як срібло (Н.-Лев., II, 1956, 398); Не вітер — буря над землею В замети клала білий сніг (Перв., II, 1958, 39); Віктор видерся на лижах на замет (Донч., V, 1957, 475); // перен. Великі купи чого-небудь. Під ногами шелестіли цілі замети сухого покрученого листя (Коцюб., І, 1955, 57); З цікавістю і страхом дивляться [діти] на порослі будяками піщані замети (Мокр., Острів.., 1961, 64).
Крути́ти заме́тами — здіймати вихори снігу. Буйний вітер крутив заметами й вив, як звір у лісі (Мирний, І, 1949, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 205.