ЗАМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМО́ВКНУТИ, ну, неш; мин. ч. замо́вк і замо́вкнув, ла, ло; док.
1. Переставати говорити, співати; припиняти розмову, спів і т. ін. Помітивши сльози в Гафійчиних очах, вона замовкала (Коцюб., II, 1955, 31); Чути було, як Проць приспівував: «Де, де-е, та де тому край?..» Як доходив до хати, то замовкав, а на воротях геть затих (Стеф., І, 1949, 22); Онися схаменулась, замовкла й трохи злякалась, чи не сказала вона часом чого дуже грішного (Н.-Лев., III, 1956, 70); Замовк, нарешті, той, що сміявся. Востаннє оглядається (Довж., І, 1958, 36); // перен. Переставати писати листи, припиняти листування з ким-небудь. Люба мамочко! То таки правда, що замовкли були ви всі, наче змовились (Л. Укр., V, 1956, 391).
◊ Замо́вкнути наві́ки (наві́к) — умерти. «Ой, лишенько!.. — кричав недобиток: — Ой, рятуйте!..» І, захарчавши, замовк навіки (Мирний, І, 1949, 232); Зайшла зоря, і встала Вега, замовкли хлопчики навік (Сос., II, 1958, 405).
2. Переставати видавати які-небудь звуки. Тут все скрегоче: птахи і комахи, Всю ніч, не замовкаючи й не мить (Дмит., Осінь.., 1959, 15); Собака, видно, брехнув на місяць і замовк (Стельмах, II, 1962, 110); Оркестр замовк, і стало тихо… (Тич., II, 1957, 147); І ми такої, враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах перепели (Рильський, II, 1946, 235); * Образно. Війна не замовкала й на мить в усіх чотирьох секторах оборони, від Балаклави до Північної бухти (Кучер, Голод, 1961 162); // Переставати стріляти (про вогнепальну зброю). Замовкли гармати, Оніміли дзвони (Шевч., II, 1953 137); Коли третій міномет раптом замовк, вухо Черниша одразу вловило це (Гончар, III, 1959, 43); // тільки док., перен. Перестати битися (про серце). Як важко згадувать про все це, коли тебе уже нема. Коли твоє замовкло серце й замість очей лиш ями, тьма… (Сос. II, 1958, 346).
3. Переставати звучати, припинятися (про мову, спів, музику і т. ін.). На майдані пил спадає, Замовкає річ… (Тич., І, 1957, 56); Гасне світло прожекторів Замовкають звуки оркестру (Ткач, Арена, 1960, 127) Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Л. Укр., І, 1951, 50); Ми на путі зметем усі загати, щоб на землі замовкнув гул гармат (Сос. Щастя.., 1962, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 216.