ЗАМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. що. Мотаючи, накручувати на що-небудь, обвивати навколо чогось. Дарка.. почала вити віночка на зелені, замотуючи на ній квітки й зілля просто стеблами без ниток (Л. Укр., III, 1952, 653); Показавши, як треба замотувати онучі, Горпина помастила натерті місця [на ногах] смальцем, .. гості озулися, всі рушили далі (Ю. Янов., Мир, 1956, 146); М’яке, тепле волосся роздратувало Гната. Він узяв пасмо волосся, замотав його на руку й сіпнув. Олександра дико скрикнула (Коцюб., І, 1955, 29); Сінешні двері відчинилися, і на порозі стала Катерина. Вона голкою сколола пазуху сорочки й замотала на ній нитку (Чорн., Потік.., 1956, 4).
◊ Замота́ти [собі́] на вус — те саме, що Намота́ти [собі́] на вус (див. ву́са).
2. кого, що. Загортати, закутувати у що-небудь, чимсь. Арсен поспіхом замотує у якусь шматину лисицю (Мороз, П’єси, 1959, 330); Семен Трохимович кладе на сани кожух, щоб ним замотати ноги (Грим., Син.., 1950, 149); // Обвивати полотном, бинтом, марлею і т. ін. [Запорожець:] А тепер порохом та землею забивай мерщій виразку та замотуй тугіше повивачем (Стар., Облога.., 1961, 51); Все тісніше замотував [лікар] гарячі боцманові груди білою ватою й марлею (Кучер, Голод, 1961, 133).
3. тільки док., перев. із сл. гроші, вульг. Привласнити. [Бурлака:] Він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже (К.-Карий, І, 1960, 51); Хоч був [Мирон] неграмотний, та.. ні разу він не помилився і ніколи чужої копійки не замотав (Григ., Вибр., 1959, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 222.