ЗА́МУЖЕМ, присл. У шлюбі з ким-небудь (про жінку). [Марта:] Ех, коли б знаття, що воно так ведеться замужем, довіку б не йшла (Вас., III, 1960, 84); Дві дорослі дочки. Одна замужем, у Конотопі живе, друга в Ленінграді, художниця (Мур., Свіже повітря.., 1962, 141).
Бу́ти за́мужем— бути одруженою. — Я тепер уже замужем. Уже і дитина є… (Мирний, IV, 1955, 56); Пані Бажаєва — збідніла дворянка, вдова, була замужем двічі (Л. Укр., III, 1952, 718).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 223.