ЗАМУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. перех. і неперех.
1. Почати мурчати (про котів і т. ін.)
2. перех. Забурмотати що-небудь нерозбірливе (про людей). — Якове! Якове! — тихо молила вона його. — Устань, мій голубе!.. — Яків замурчав і поворушився (Мирний, І, 1954, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 225.