ЗАНИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАНИ́КНУТИ, ну, неш, док., діал. Заходити, навідуватись куди-небудь на короткий час. Якщо він не був у роз’їздах, то по кілька разів заникував у контору: лютий, наїжачений, не підступись (Гончар, І, 1954, 526); Не було в нашому селі такого сміливця, який би посмів до Лупини на подвір’я без дозволу заникнути, тим більше до звабних груш доторкнутись (Збан., Доля, 1961, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.