ЗА́НОВО, присл., розм.
1. Знову, ще раз. Уся компанія вернулася ще до млина і заново сіла за столи (Н.-Лев., IV, 1956, 107); Руки в нього тремтіли, ніяк не міг зав’язати галстук, то з серцем чортихнувся, рвонув його і почав зав’язувати заново (Головко, II, 1957, 477); Здавалось, Липтак заново народився у цьому селі: воно стало йому ріднішим, ніж було колись (Томч., Готель.., 1960, 43).
2. По-новому; не так, як раніше. — Що було, те за водою спливло. Почнемо ми з Миколою жити й учитись заново (Збан., Курил. о-ви, 1963, 84); Заново слід написати методичний порадник з питань збирання, каталогізації і збереження творів сучасної народної поезії (Нар. тв. та етн., 1, 1962, 24).
3. Нещодавно, щойно. З понівеченим здоров’ям вернувся він [Т. Г. Шевченко] до Петербурга в 1858 році, де йому були такі раді і його давні товариші і заново набуті знайомі (Мирний, V, 1955, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.