ЗАНОТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАНОТУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех. Те саме, що запи́сувати 1. Кореспондент заходився занотовувати свої враження у блискучий блокнот (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 195); Іскров ніколи не розлучався з записною книжкою, ретельно занотовував усе, що треба було зробити (Бойч., Молодість, 1949, 21); Занотувавши назвище хазяїна, Тихович каже циганові копати абиякий кущ (Коцюб., І, 1955, 210); Свій досвід, свої експерименти й спостереження він [Брянський] намагався узагальнити й занотувати (Гончар, III, 1959, 114); // тільки док., рідко. Відзначити. З новин занотую то, що молодіж університетська руська в наступаючім році гадає величаво обходити 25 ювілей літературної діяльності Франка (Стеф., III, 1954,109); Як дрібний, але характерний штрих, занотую, що великий артист [П. К. Саксаганський ] завжди першим, раніше за всіх акторів, приходив на виставу і відразу ж брався до гримування (Рильський, III, 1956, 338); * Образно. Микулині дружинники.. пильно вдивлялися з мурів, занотовуючи в пам’яті кожну стежку, кожну лощинку, кожний горбик (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 233.