ЗАНІМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до занімі́ти. Він і Кряжен сидять мовчки, занімілі в тривожних думах (Досв., Вибр., 1959, 243); Давид аж зітхнув і здвигнувся — так знов заболіли руки й плечі, за день занімілі (Головко, II, 1957, 163).
2. у знач. прикм. Мовчазний, непорушний. Земля здригалася від вибухів бомб, занімілі дівчатка лежали на підлозі вагона (Ле, Клен. лист, 1960, 69); // Нечутливий, затерплий. Деяку мить він стоїть, учепившись занімілими пальцями за віконні рами (Тют., Вир, 1964, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.